Неділя, 15.09.2019, 15:19
Вітаємо на офіційному сайті Гулівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Сайт Гулівецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Головна Регистрация Вход
Приветствую Вас, Гість · RSS
Меню сайта
Наше опитування 
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 77
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма Для Входу
 Історія села
Історія сіл Гулівці, Жижниківці, Синютки

      Гулівецька сільська рада з центром в селі Гулівці розташована на відстані 7 км від смт Білогір'я і за 3 км від залізничної станції Жижниківці. На території , підпорядкованій сільраді, знаходяться три села: Гулівці, Жижниківці, Синютки.

       Село Жижниківці розташоване на лівому березі річки Горинь у низині. Село розділене на дві частини дорогою, яка веде з Гулівець в райцентр. Через село проходить залізниця «Тернопіль-Шепетівка». Неподалік від станції розташовані три піщані кар’єри, пісок з яких раніше відправлявся до різних куточків колишнього Радянського Союзу. Один з кар’єрів (найстаріший) засаджений хвойними деревами, два інші зайняті водоймами. Площа населеного пункту – 105 га, кількість господарств – 121, чисельність населення – 285 чоловік.

    В давні часи територія сучасних сіл була вкрита віковічними лісами. Наприкінці ХІІІ ст. поблизу р. Горинь осіли перші поселенці, спорудивши сім хат. Своє поселення ,як свідчать перекази, вони називали слов’янським словом «Жизнь», від чого, очевидно, і походить сучасна назва Жижниківці. У 1360-ті роки місцевість була підкорена литовськими, а пізніше-польськими землевласниками.

   У 1905 р. в Жижниківцях та навколишніх селах відбулись селянські заворушення, які очолили учасники Цусімської битви на кораблі «Полтава» Ф. Касянчук та Р. Смиковський. Обидва були заарештовані і відправлені до в’язниці.

     У 1910 р. в Жижниківцях було споруджено початкову школу.  У 1914 р. розпочато будівництво залізничної дороги Шепетівка-Ланівці, яка діє до теперішнього часу. У роки гітлерівської окупації на станції Жижниківці у вересні 1943 р. було створено підпільну групу на чолі із залізничником І.Д.Коваленком. У лютому 1944 р. за активну участь населення у партизанському русі гітлерівські окупанти майже повністю  знищили Синютки і частково Гулівці та Жижниківці.

     Відомим уродженцем с. Жижниківці був Іван Олексійович Ткачук (1919-1945 р.). Після закінчення середньої школи та Орловського бронетанкового училища він з жовтня 1941 року брав участь у воєнних діях проти німецько-фашистських загарбників. В роки Великої вітчизняної війни командував взводом, ротою, батальйоном. В 25 років став командиром полку. Воював на Західному, Донському, 1-му Українському фронтах. За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з ворогом, був нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного прапора, орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу». 3 лютого 1945 р. майор Ткачук згорів у танку. Очевидці свідчать: на третій день бою Іван Олексійович, знаходячись у танку, який був підбитий, наказав полку піти в обхід ворога, а на себе прийняв головний удар німецької танкової колони. Він бився до останнього снаряда і власноруч знищив три німецькі «тигри». За героїчні подвиги і вміле керівництво боєм указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 р. командиру 126-го танкового полку 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ої гвардійської армії, гвардії майору Ткачуку Івану Олексійовичу було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

   У нагородному листку викарбувано: »В лютому 1945 року танковий полк під командуванням майора Ткачука форсував річку Одер під містом Гернштадт, захопив плацдарм, утримував його до приходу наших головних сил, успішно відбивав атаки противника. В бою полк знищив: 64 німецьких танки, 7 артилерійських установок, 24 кулемети. 28 бронетранспортерів, 111 автомашин, 170 повозок з вантажем, пароплав з баржею, 1320 солдатів і офіцерів».

        Гулівці розташовані на правому березі річки Горинь. Площа населеного пункту – 289 га., кількість господарств – 205, кількість населення  - 521 чол.

  Село Гулівці під назвою Гулів вперше згадується в історичних документах 1545р. Пан, що колись керував селом, влаштовував гуляння і розваги для місцевої знаті. Звідси , мабуть, походить назва села. Панський маєток був побудований за селом, на височині серед лісу. Тепер місце, де був маєток, можна знайти лише по невеликих горбках(залишки будівель) та по невеликій ямі, що зосталася від 40 - метрової глибини колодязя.

         Під час визвольної боротьби багато місцевих селян виступили на стороні військ Б.Хмельницького. В 1681р. навколишні землі були продані воєводі російському і коронованому гетьманові польському Станіславу Яблуновському.

     У 18 – на початку 19 ст. навколишні землі належали князям Сапегам. Але за участь у польському повстанні 1830 – 1831р.р. Сапега був позбавлений права на місцеві маєтки. Спочатку місцеві землі були передані відомству Міністерства Державних маєтностей, а згодом – в оренду російському офіцеру І. Борисовичу.

     У липні 1920 р. села були визволені від білополяків частинами кавалерійської бригади Г. І. Котовського.

   1930 р. збудовано Гулівецьку школу, яка діє і тепер. Після громадянської війни в Гулівцях не було сільради, а всі справи розглядали виконавці із Соснівки.

У 1930 – ті р.р. під сільську раду було виділено хату розкуркуленого жителя поряд з теперішнім будинком. Першим головою Гулівецької сільради був І.Д. Антонюк(за розповідями старожилів). Дружина його працювала вчителькою у Синютецькій початковій школі, що тоді була розміщена в хаті місцевого священника. Нове приміщення ради було збудоване на початку 1950-х років.

      На початку 1970 х р.р. у Гулівцях діяв колгосп «Зоря». Сьогодні  на території сільради діє будинок культури (з 1967 р.), ФАП, побудований спілкою селян «Зоря» 1989р., Гулівецька  школа І-ІІ ступенів. За сприянням благодійних внесків у 2007 р. завершилося будівництво Свято – Михайлівської церкви.

       Село Синютки розташоване по обидва боки гребеневого пагорба, що розділяє село на дві частини, на правобережжі Горині. Площа населеного пункту – 162 – га, кількість господарств – 105, кількість населення – 254 чол.

    У 1360-ті роки місцевість була підкорена литовськими. А пізніше – польськими землевласниками.

      Протягом 1442 – 1497 р.р. поселення не раз були спустошені татарськими набігами. У 16 ст. навколишні землі стали володіннями князів Сенют. Не виключено, що від цього прізвища походить сучасна назва села Синютки. За селом на пагорбі серед лісів був побудований великий замок князя Сенати, від якого було прокладено декілька підземних ходів. Один із них вів до католицького храму в Ляхівцях (Білогір’я), а другий виходив на пагорбі в лісі села Гулівці. Від замку через річку Горинь до села Корниця була прокладена навісна стежка з мотузків і бичачих шкур, по якій княгиня переправлялася на ярмарок до Корниці.

Існує переказ, що своє багатство Сенюта заповідав на побудову церкви і наклав на сховище закляття: « Та людини, яка з недобрими намірами відкриє вхід до скарбу, відкриє смерть для всіх навколишніх сіл на десятки кілометрів». У 1970 р.р. із супутника на території колишнього замку виявлено поклади уранової руди. Мабуть, ще в ті часи Сенюта знав про смертельну дію цієї руди. Вже понад два століття замок зруйнований, а на його місці є лише залишки великих каменів та вікові дерева, що за переказами означали місця до підземних ходів. Саме місце люди називають -  Замчисько.

    У 1910 – 1912 р.р. В селі Синютки була збудована початкова школа.

   В лютому 1944 р. село Синютки було майже повністю спалене гітлерівськими окупантами. За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 218 жителів сіл нагороджено орденами і медалями.


Copyright MyCorp © 2019
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
GISMETEO: Погода по г.Белогорье
Безкоштовний хостинг uCoz